Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року Справа № 917/1098/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М.- головуючого Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на постановувід 29.04.2015 Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 917/1098/14 господарського суду Полтавської області

за заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" Товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-Білоруське підприємство "АВІС"провизнання банкрутомрозпорядник майнаарбітражний керуючий Антоненко Дмитро Олександрович

в судовому засіданні взяли участь представники:

ТОВ Українсько-Білоруське підприємство "АВІС" - Виганний А.І., довір.,

ПАТ КБ "Приватбанк" -Муравський В.В., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.06.2014 у справі № 917/1098/14 прийнято до розгляду заяву публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк", Банк) про порушення справи про банкрутство спільного Українсько-Білоруського товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС" (згідно нової редакції статуту змінено найменування на товариство з обмеженою відповідальністю Українсько-Білоруське підприємство "АВІС" (далі - Підприємство, Боржник) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.07.2014 порушено провадження у справі про банкрутство Підприємства, визнано кредиторські вимоги Банку в сумі 1 762 196, 35 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном Підприємства, а розпорядником майна Боржника призначено арбітражного керуючого Антоненка Д.О. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні тощо.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.07.2014 виправлено описки у вступній та резолютивній частині та повного тексту ухвали господарського суду Полтавської області від 14.07.2014 шляхом доповнення п.п.1, 3, 5, 6, 8 резолютивної частини (вступну та резолютивну частину та повний текст) вказаної ухвали суду першої інстанції після слів "Спільного Українсько-Білоруського товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс", Полтавська область, м. Полтава, вул. Комсомольська, буд.7, кв. 45, ідентифікаційний код 22542374" словами - "(згідно нової редакції статуту змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю Українсько-Білоруське підприємство "Авіс", код 22542374)". Пункт же 2 вступної та резолютивної частини та повний текст ухвали господарського суду Полтавської області від 14.07.2014 викладено в редакції, відповідно до якої визнані кредиторські вимоги Банку до Боржника в сумі 1 501 035,67 грн. основного боргу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду Харківської області від 14.07.2014 та ухвалу господарського суду Харківської області від 21.07.2014 скасовано, відмовлено у задоволенні заяви Банку про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2014 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 скасовано в частині рішення про відмову ПАТ КБ "Приватбанк" у задоволенні заяви про порушення справи по банкрутство спільного Українського-Білоруського товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС". В цій частині прийнято нове рішення та передано справу на новий розгляд господарському суду Полтавської області на стадію підготовчого засідання. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 залишено без змін.

При новому розгляді ухвалою господарського суду Полтавської області від 05.03.2015 (суддя - Паламарчук В.В.) порушено провадження у справі про банкрутство Підприємства, визнано вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" в розмірі 1 221 035,67 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном Боржника, а розпорядником майна Боржника призначено арбітражного керуючого Антоненка Д.О., справу призначено до розгляду в судовому засіданні тощо.

Не погодившись із цією ухвалою суду, Підприємство звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 05.03.2015 та відмовити у задоволенні заяви про порушення справи про банкрутство.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 (головуючий суддя - Шутенко І.А., судді: Гетьман Р.А., Плахов О.В.) апеляційну скаргу задоволено, ухвалу господарського суду Харківської області від 05.03.2015 скасовано, провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням апеляційної інстанції, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015, а ухвалу господарського суду Полтавської області від 05.03.2015 залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство просить відмовити Банку у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015.

Заслухавши пояснення представників Банку та Боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про порушення справи про банкрутство Підприємства, місцевий суд виходив з того, що сума заявлених Банком кредиторських вимог, що не забезпечена заставою майна Боржника, перевищує 300 мінімальних заробітних плат (з виключенням із заявлених Банком вимог сум пені). Вимоги ж за договором № 50а від 15.09.1999 забезпечені заставою майна Боржника, однак, його вартість (530 000,00 грн.), що погоджена сторонами у договорах застави, не забезпечує всю суму заявлених Банком до Боржника вимог,

Апеляційний суд дійшов протилежного висновку та припинив провадження у даній справі. При цьому, зазначив, що відповідно до наявних в матеріалах справи доказів (лист Київського ВДВС Полтавського МУЮ від 28.04.2015 та звіт про незалежну оцінку майна від 27.04.2015) вартість частини заставного майна повністю забезпечує заявлені вимоги ініціюючого кредитора, а тому подана Банком заява про порушення справи про банкрутство не відповідає вимогам ст. 10 Закону про банкрутство.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені всупереч встановленим обставинам справи та з невірним застосуванням норм діючого законодавства.

Так, відповідно до ст.11 Закону про банкрутство до заяви про порушення справи про банкрутство додаються, зокрема, докази того, що сума вимог кредитора (кредиторів) не забезпечена повністю заставою майна боржника (за наявності застави).

Отже, кредитор, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, може ініціювати справу про банкрутство лише у випадку, якщо сума його вимог до боржника перевищує вартість переданого в заставу майна, за умови відповідності цих вимог (і в частині їх розміру) приписам ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2014 стосовно розгляду заяви Банку про порушення справи по банкрутство у відповідності з ч. 1 ст. 11112 ГПК України надано наступні вказівки господарським судам.

Для визначення, чи повністю забезпечені заставою майна боржника вимоги кредитора, судам слід виходити із співвідношення заявлених ініціюючим кредитором та підтверджених належними доказами безспірних вимог ініціюючого кредитора із визначеною і погодженою сторонами договору (договорів застави) вартістю переданого у заставу майна боржника.

Саме цією вартістю майна, тобто визначеною за згодою кредитора та боржника, слід керуватися при встановленні розміру грошових вимог ініціюючого кредитора - заставодержателя, які не забезпечені заставою, оскільки вартість заставного майна у подальшому може змінюватись, у тому числі і під час його реалізації у порядку, передбаченому нормами ст.ст. 589-591 Цивільного кодексу України та нормами розділу V Закону України "Про іпотеку".

При цьому, слід враховувати, що вартість заставного майна може змінюватись і при здійсненні оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження по виконанню рішення суду про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості, вимоги щодо якої забезпечені заставою майна боржника. У цьому випадку вартість заставного майна визначається за умови його реалізації, виходячи із суми, за яку буде реалізоване передане кредитору у заставу майно боржника та за наявності відповідних підтверджуючих документів (договір купівлі-продажу тощо).

У зв'язку з чим проведена будь-якою із сторін договору в односторонньому порядку або проведена органами виконавчої служби оцінка заставного майна під час здійснення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення з боржника на користь ініціюючого кредитора (кредиторів) заборгованості за відсутністю доказів реалізації (продажу) заставного майна у виконавчому провадженні не може слугувати підставою для визначення розміру вказаних грошових вимог ініціюючого кредитора.

Місцевий суд при новому розгляді справи, виконавши відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки постанови суду касаційної інстанції від 19.11.2014 належним чином з'ясував обставини щодо вартості переданого Підприємством Банку у заставу майна.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що загальна сума заявлених ПАТ КБ "ПриватБанк" кредиторських вимог на підставі рішення апеляційного суду Полтавської області від 29.01.2014 та Октябрського районного суду м. Полтави по справі № 554/10240/13-ц за договором № 50а від 15.09.1999 складає 2 012 196, 35 грн. (550 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 1 198 594,67 грн. заборгованості за відсотками, 261 160,68 грн. заборгованості з пені).

Як встановлено судами в ході розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, між Банком та Боржником укладено договір застави нерухомого майна від 14.09.1999 в забезпечення виконання укладеного між сторонами договору на здійснення овердрафтового обслуговування № 50а від 15.09.1999 з наступними додатковими угодами від 10.07.2000 та від 15.09.2000. Загальна заставна вартість, узгоджена сторонами, становить 250 000,00 грн. (п. 1.1 договору застави від 14.09.1999).

У відповідності до договору застави транспортних засобів від 27.09.1999, укладеного між Банком та Підприємством, визначено узгоджену сторонами заставну вартість майна, на яке у відповідності до виконавчого напису від 02.09.2003 №7118 запропоновано звернути стягнення, становить - 370 000,00 грн., але звернення стягнення за вказаним виконавчим написом здійснено не було. При цьому, названим договором визначено узгоджену сторонами заставну вартість також по кожному транспортному засобу окремо.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, фактично в заставі у Банку знаходяться чотири одиниці транспортних засобів, узгоджена сторонами заставна вартість яких складає 280 000,00 грн.

Таким чином, як обґрунтовано зазначив місцевий суд, матеріалами справи підтверджується інформація про належність Боржнику заставного майна (в т.ч. нерухомого майна та транспортних засобів) на загальну суму - 530 000,00 грн., за ціною визначеною договорами застави, на яке може бути звернено стягнення та задоволено вимоги Банку.

Відповідно до ч.3 ст. 10 Закону про банкрутство до складу безспірних вимог , у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Отже, як встановлено місцевим судом на підставі дослідження наявних у справі доказів, розмір безспірних грошових вимог Банку, не забезпечених заставою, складає 1 221 035,67 грн. (2 012 196,35 - 530 000,00 (застава) - 261 160,68 (пеня).

Разом з цим, визначаючи розмір безспірних грошових вимог ініціюючого кредитора, не забезпечених заставою, суд апеляційної інстанції, неналежно застосував норми ч. 1 ст. 11112 ГПК України - стосовно вказівок касаційного суду в постанові у даній справі від 19.11.2014.

Так, в основу судового рішення апеляційного суду покладено подані Підприємством додаткові докази - лист Київського ВДВС Полтавського МУЮ від 28.04.2015 та звіт про незалежну оцінку майна від 27.04.2015.

Згідно звіту про незалежну оцінку майна від 27.04.2015, який виконаний ПП "Профоцінка" на замовлення ДВС, вартість нерухомого майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Сінна, 8/1, загальною площею 112,8 кв. м, розташованого на першому поверсі 5-ти поверхового цегляного будинку, без урахування ПДВ складає 3 540 000,00 грн.

Однак, судом апеляційної інстанції не було враховано приписів постанови Вищого господарського суду України від 19.11.2014 про те, що при встановленні розміру грошових вимог ініціюючого кредитора - заставодержателя, які не забезпечені заставою, слід керуватися вартістю майна, визначеною за згодою кредитора та боржника.

Більше того, приймаючи додатково подані докази апеляційний суд не обґрунтував підстави для їх прийняття. При цьому, вказавши, що "зазначена інформація має суттєве значення для справи, що безпідставно не врахована господарським судом першої інстанції" суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що лист ВДВС та звіт про незалежну оцінку майна датовані 28.04.2015 та 27.04.2015, тобто після прийняття оскаржуваної в апеляційному порядку ухвали місцевого суду від 05.03.2015.

За таких умов, висновок апеляційного господарського суду про те, що вартість частини заставного майна повністю забезпечує заявлені вимоги ініціюючого кредитора, а тому подана Банком заява про порушення справи про банкрутство не відповідає вимогам ст. 10 Закону про банкрутство, не можна вважати законним та обґрунтованим.

Разом з цим, виходячи з аналізу наведених вище норм та встановлених місцевим судом обставин справи, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство Підприємства та визнання вимог ПАТ КБ "Приватбанк" в розмірі 1 221 035,67 грн.

У зв'язку з наведеним та виходячи з повноважень касаційного суду, передбачених нормами п. 6 ст. 1119 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як незаконна, а ухвала місцевого суду - залишенню в силі, як така, що відповідає обставинам справи та нормам законодавства.

Враховуючи викладене та керуючись нормами ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 у справі № 917/1098/14 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Полтавської області від 05.03.2015 у справі № 917/1098/14 залишити в силі.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 16.07.2015